Ти мрієш про Прагу – мені її досить.
Я хочу туди, де дахи по-дитячому теплі.
Мені вже набридла готика й ця нескінченна осінь.
Хочу додому. Мені тут – нелегко.
Пронизлива Прага зривається в крик
і дряпає ранок хрестами соборів.
А я п’ю малиновий чай, мені не щастить
уже другий день прокидатися хворим.
Провідай мене, підіймайся рипучими сходами,
мене легко знайти, я завжди обираю мансарди.
І зараз так само. Насунув на носа колючу ковдру
і слухаю вуличних музикантів.
Прага. Хворію. «Процес». Аспірин.
Стефко, не треба мене лікувати пивом,
мені зовсім хріново, коли я один.
Я мушу піти. Давай тільки перечекаємо зливу.
Я хочу звалити на схід, хай навіть і пішки,
зупиняючись випити кави на цілодобових заправках,
тільки б знати що рухаюсь далі, що я просуваюсь хоч трішки,
а не застряг у цій Празі безсилим героєм сухотника Кафки.
автор: Олексій Чупа