Олексій Чупа – Осінь нас застібає, начебто малюків…

Осінь нас застібає, начебто малюків – на всі ґудзики,
вірш визріває в горлянці, а вже за хвилину – стих.
Ми довіримось тим, хто відкриє нам гігабайти нової музики,
ми покохаємо тих, хто нас витерпить до вихідних.

Осінь нас розбирає й збирає, як пазл,
засинає смішним кошеням на дитячих колінах.
Стрімко міняються звички: якщо ночівлі – на репетиційних базах,
якщо вже кава, то в жодному випадку не розчинна.

Погода втягає в тенета зимового часу,
замикає у колі, в очах все раніше темнішає, і раніше,
і підсумком наших мовчань – важливе, промовлене наспіх,
і підсумком наших розмов – тиша.

Наша осінь – тісне переплетення пальців, і мов,
одноразове щастя, пущене нами недбало під кальку,
щороку слабшим стає, і видихається, мов
в незакрученій пляшці залишена мінералка.

автор: Олексій Чупа