Олександра Ватащук – Мій хлопчик, ще зовсім хлопчик…

Мій хлопчик, ще зовсім хлопчик
Зітканий з впертості, мужності й ніжності
Небо листопада, поселилось в його очах
Маленькі бісенята, виглядають з під вій, коли він посміхається
Дороги Сходу сивиною пройшлись його скронями
Намертво врізались в лінії долі долонь

Мій хлопчик, вчиться наново жити.
Засинати без кулемета
Не здригатися від вибухів феєрверків.
Вчиться посміхатися, без болю
В очах та слідах від кульових поранень

Я ходжу за ним тінню. Розповідаю смішні історії
Вимикаю телевізор
Обіймаю, коли у вісні, він знову починає знищувати сепаратистів,
Коли його щелепи зводить, а з горла виривається
КРИК.

Мій хлопчик, ще зовсім ще зовсім хлопчик
По-дитячому тішиться першим сніжинкам
І свіжій домашній випічці
Кутає носа в мій довжелезний барвистий шарф.

Він щиро вірить, що зовсім скоро,
я перестану плакати ночами над його військовими записами
А з моєї аптечки, назавжди зникнуть
Знеболюючі, заспокійливі, цигарки

він ходить за мною назирці
Заблоковує сайти новин на комп’ютері
Змушує їсти, і вкладає спати, до себе під серце

Ми починаємо жити заново
Як добре, що у «нас» є «ми»

автор: Олександра Ватащук