Як вони можуть втручатися у наш світ,
Рушити все і так жадібно задихатись?
Потім кидати й просити здавати звіт
Про тих, хто змусив нас посміхатись.
Після тебе не розчаруюсь знов,
Бо обіцяла, що не буду до людей звикати,
Бо після тебе не кипить в серці кров,
Бо після тебе нема чию душу ламати.
Лиш тепер я зрозуміла, що найближчі також зникають.
Несподівано так, тихенько, щоб ти не збагнув,
І навмисно тебе болісно уникають,
А через рік питають чи ти не забув.
Як вони можуть будувати наш світ?
Говорити, що ти їм потрібна до болі,
А потім навіть не сказати «привіт»,
І тихо кричати, що ти збожеволів.
автор: Олександра Далекорей