Олександр Ткачинський – Плач, Єреміє, плач…

Плач, Єреміє, плач, бо ж темні часи настали,
Свобода коштує дорого, у мене стільки нема.
Лицарі очі ховають під чорними балаклавами,
знімають із мертвих одяг. Це означає – зима.

Холодно, холодно тут. Кожен це відчуває:
Ріжуть повітря сирени і замовкають пси.
Голуби просять притулку, якого ніде немає,
Плач, Єреміє, плач, нам треба такі голоси.

Не випадає сніг, як би ми не хотіли,
Попіл вкриває землю, всі її полюси.
Всоте повторюю: нам не потрібні крила,
Плач, Єреміє, плач, і тихо свої носи.

Моя батьківщина – у власності товстосумів,
Мільйони гектарів відібраної землі.
Любий мій Єреміє, маю великий сумнів,
Що спокій прийде до України та сомалі.

Скільки людей обшліфують холодний надгрібний мармур,
Перш ніж закінчаться сльози в прямому ефірі новин?
Діти лягають спати під білими прапорами,
Вони скуштували крові раніше червоних вин.

Війни – ніщо, бо виживуть тільки коханці.
Країні з такими жінками не треба ніяких віз.
Але чому ти лишаєш ножа у моєму ранці?
Плач, Єреміє, плач, не стримуй пророчих сліз.

Плач, Єреміє, плач, ти – наша остання зброя,
Молитва до неба, що взимку таке голубе!
Плач, Єреміє, плач, і ми підем за тобою,
Плач, Єреміє, і, чуєш, ми не забудем тебе.

автор: Олександр Ткачинський

Плач, Єреміє, плач...