Олександр Ірванець – У нас ще так багато нас – без нас…

У нас ще так багато нас – без нас:
Мене – без тебе, а тебе – без мене.
Таке минуле за плечима темне,
Таких облич рясний іконостас.

Чужих облич я бачу у очах
Твоїх, коли схиляюся над ними.
Прости мені! Простиме й непростиме.
І я прощу, хоч зроду не прощав.

І я прощу, хоч зроду не прощу.
І ти – не треба, не прощай, будь ласка.
В нас навіть кров з минулим запеклася
І заплелася цівками дощу.

Болять мені ті двадцять тисяч днів,
Що ми з тобою прожили окремо.
Хоч я без тебе, але й ти – без мене,
Нема по них ні спогадів, ні снів.

У нас ще так багато нас – без назв.
Без імені і майже ще без долі
Я йду до тебе… і крізь тебе… далі…
В минулий простір, у зворотній час.

У нас ще так багато нас – без нас…

автор: Олександр Ірванець