Окутай вишневим цвітом,
Своїм затуманеним світом,
І більше не вір нікому,
Бо всіх вже немає вдома,
І в тебе і в мене…За літом
ми йдемо й не чуємо втоми,
Ти кинув мене у кому,
На щастя, до сліз невагому,
Та річ вже давно не в тому…
Сховай мене десь у квітні,
І я, як ніколи розквітну,
Можливо, не втретє, та все ж
Я буду така ж уперта
й не дам нашій долі стерти
твої і мої сліди,
триматись окреслених меж.
Налий мені більше води,
Тієї живої,що ти,
Так любиш носити в очах,
Зірви мені знову дах…
автор: Оксана Горбенко
