Ну що ж… Отже все?
Піднімаємо якір?
Аби не зійти на нівець
між ніяких,
що бЕзтолку плачуть ,
і думають: «дах знесе,
якщо не побачу…»
і не припиняють від горя зітхати…
Чи краще стояти?
Та ні, надто тяжко для мене
Хапати тебе за стремена
Й невтішно торочить,
Що ти є тим самим Ти,
Й,заплющивши очі,
Оголювати дроти,
А потім бездумно боятися струму,
Що здатен провести лиш ти,
Крізь дотик долонь…
А далі бинти
Накладаю пів ночі…
Я більше не вірю,
Я більше не хочу…
Бо вже закінчились припущення.
Лишися мені недопущеним…
автор: Оксана Горбенко