Після вісімки шістка, після їжі уколи
І дні живуть лише в календарі.
А вічно невдоволена невістка
Ніколи не жаліє сухарів.
Він мовчить. А що йому ще треба?
Ну трохи молока і посмішку внучати,
І в жовтні трохи літнього ще неба,
Щоб журавлів у вирій проводжати.
Не тільки їх. А ще й свою Устину…
Сльозу поронить, в думці пом’яне,
Із скрині витягне стару хустину
І що є сил до серця пригорне…
З-за тину тихо підкрадеться вечір
Ще домалює зморшку в сивій скроні…
Танцює нишком листя на плечі,
А літо бабине цілує дві долоні.
І він мовчить. Бо все, що йому треба,
Приходить у нечастих ранніх снах,
Заплуталось у довгокосих вербах
Й жовтіє у запилених картках…
Після шостої – тиша,
Після Пасхи – Купала.
Циферблат невгамовно спішить.
Вітер спогади сонно колише.
Не болить уже більше. Він спить.
автор: Оксана Дуля
