Олек Ніколассон – Напиваюся, як у дешевих фільмах…

напиваюся, як у дешевих фільмах,
самознищення – шлях до найвищих істин,
посипаючи рани морською сіллю,
залишаю свій мозок чистим.
кожен вечір вливає у мене холод,
випиваючи душу по чайній ложці,
вітер злий. вітер січня вбиває кволих.
і чіпляє їх трупи на груди –
брошки.
якось порожньо. навіть, скажу, не «якось».
я – як пляшка, повна нічим доверху.
хоч залий бензин із дешевим лаком.
запали і кидай у «Беркут».
все занадто. мозок – відкрита рана,
кожен подих – ніби не має змісту.
я не маю вибору – ярл Вайтрана…
це – одна з абсолютних істин.
заливаю вени вином дорнійським,
як король андалів, ройнарів, Перших…
заливаю душу. заливаю мізки.
алкоголь – мій стержень,
єдиний стержень.
я боюся, це без кінця ітиме,
але смертне те, що колись заснуло.
все згорить,
і пасма масного диму
прекриють
запах
минулого.

автор: Ніколассон

порожньо