Обійми мене міцно, здається, я йду по швах.
за хвилину із мене вирветься синє море,
за хвилину розірве груди (чи зійде дах);
обійми мене, захвилина – це зовсім скоро…
випадає – немов монетка з кишені – день:
лівий бік відливає чорним,
правий – добром…
б’є об землю. а я чекаю: ну як впаде?
довго крутиться. завмирає.
стає ребром.
з вій стікає холодне світло і талий сніг.
задихаюсь я! задихаюсь я! надто просторо…
погляд колами йде, і коло замерзлих ніг
набігає у тінь калюжа нічного простору.
море проситься, хвилі б’ються і сіль пече.
хтось би, певно, заплакав, звівши очі угору,
хтось, напевно, відкрив би вени – нехай тече.
я – лягаю на землю.
я від сьогодні –
море…
автор: Ніка Колонюк
