Мена Алехандро Кортес – Ніхто ніколи не збагне

Ніхто ніколи не збагне, ніхто не зрозуміє,
усю мою печаль, всю глибину думок.
Чого бажає серце, а за чим жаліє,
Чому думками лину до зірок?

І серце мліє, пустота в душі,
Її заповнити ніхто не зміг.
Тут не поможуть друзі, ні близькі товариші,
Бо дружба тане, мов весняний сніг.

Розради у коханні я шукав,
Але отримав лиш фальшиве щастя.
Я помиливсь, тому що я не знав,
Любов гасне швидко, мов багаття.

Пізніш я зрозумів лише одне,
І зрозумів, чому так серце шаленіє.
Моя любов не зникне, не мине,
Й мене ніхто уже не зрозуміє!

Так! Я інший, не такий як всі,
Немов народжений не в ту епоху.
Я серцем відданий отій красі,
Але не віднайти до неї дорогу!

Адже вона у мріях і у снах,
На неї не судилося ступити.
Я збережу ту путь у своїх думках,
Все те, заради чого варто жити.

Суспільство бачить часточку душі,
Мріяти романтика ще вміє.
Моя душа – це і є мої вірші,
Але цього ніхто не зрозуміє!

автор: Мена Алехандро Кортес