Нічого я нехочу!
ні жити, ні любити.
Ні знати як кохання чарує нас,
та як життя минає враз
Як розцвітає пролісок у лісі,
та як люблю його я …
Не хочу знати я нічого!
Ну, хоч убийте – я не хо!!!
Лиш хочу я кричати…Боже!!
не сердцем, а душею!
Про милість Вас благати,
та кров’ю обливати своє я сердце буду.
І лиш на мить забуду про біль нестерпний,
що до крику пронизує мене.
О….любий!
невже не бачиш ти і болю,
що спричинив мені ти мимоволі?
Ну, так! я знаю….
Моє кохання ти забув вже..,
але живе!!
воно живе, і буде жити до поки
будуть нас любити!
не знаю хто. Незнаю, вибач!
Незнаю, як тобі сказати та
попри все не менше буду
я тебе кохати!