Непомнящий Віктор – Хоч ти не дощ, але стікаєш по обличчю…

Хоч ти не дощ, але стікаєш по обличчю,
Не море ти, але на смак солона,
Коли прийду в твоє я місто по узбіччю,
Не проганяй мене з свого порога.

Можливо я дійду до тебе тільки по складам,
Бо буквам розберусь або на розділові,
Тобі молитись буду і твоїм богам,
Як в день, так і в нічній густій покрові.

Ти посміхайсь частіше, адже тобі личить,
І погляд твій простий, та ніби океан,
Якби ж мені тебе хоча б на вічність,
Якби ж ще раз торкнути твій душевний стан.

автор: Непомнящий Віктор