Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли вже несила чекати,
коли я – босоніж до хати
з кишенями, повними зір.

Не руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш мене,
руш…
коли умиваємось зрання,
коли я скидаю убрання
зі спраглих сполоханих душ.

Не клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич мене,
клич…
коли я, засліплена, бродом
ступаю від роду до роду
і не помічаю облич.

Облиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш мене,
лиш…
у маренні зви до скорботи,
прощай до півно?чі в суботу.
І слухай опівночі тиш.

Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…
коли, як дитина на руки,
тягнуся з безодні розлуки,
у ситцевій сукенці з дір.

Не вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір мені,
вір…

автор: Діана Сушко

Не  вір  мені  –  я  всім  брешу,
ні  з  ким  я  щирою  не  була,
а  те,  що  я  тобі  пишу  –
забудь  скоріш,  бо  я  уже  забула.
Не  вір  мені,  я  не  одна  із  тих
кому  ти  можеш  довіряти.
Я  підніму  тебе  на  сміх,
а  почуття  твої  –  зламаю.
І  очі  знов  твої  сумні,
і  знов  впадаєш  ти  у  відчай.
Навіщо  ж  віриш  ти  мені,
коли  брешу  тобі  у  вічі?
Не  вір  мені  –  я  лиш  обман,
який  придумав  ти  собі,
а  вранішній  густий  туман
знов  забере  мої  сліди.
Ти  не  почуєш  більш  мій  сміх,
не  оп”яниш  мене  любов’ю.
Не  вір  мені,  я  не  одна  із  тих,
хто  була  щирою  з  тобою