Не відпустила…

Коли лишив мене, думала помру я
Ішла як тінь не бачачи життя
Без тебе світ здавався опустілим
Без тебе день і ніч пішли у небуття

Минали дні, і тижні, пори року
Вже промайнуло літо, осінь і зима
А я все рухалась у темряві в півкроку
Туди-назад як привид ,як мана

Писала і дзвонила, благала й плакала,
А може і кляла…
Та не тебе – своє життя…безглузде,
Свої утрати, свій біль, що ядом обпікав

Якби на мить ти міг відчути
В якому ж пеклі я жила…
Тоді згадав би всі слова свої забуті,
Які казав мені і видно не дарма…

Про іншу знаю, і , що не єдиною була
Та зрозуміть одне не можу, чому тримав мене як цуценя?
… отак щоб поряд, щоб нікуди
А я дурна, була така дурна

Час летів, змінялись люди
Приходив хтось, а хтось ішов з мого життя
Хтось цілував, в когось тремтіли руки
А хтось кохав мене…чи може навіть я

Я вижила…та не забула, не відпустила, не змогла
І серед тисячі чужих облич,
То посмішку твою ловила
То раптом очі я твої знайшла…