Назар Розлуцький – Коли листопад увійде в цю державу…

* * *
Коли листопад увійде в цю державу,
несучи з Атлантики сіру вологу
і ранки пронизливо будуть дрижати
від чорного холоду і від тривоги,

коли твої вікна як мокрі зіниці
вдаватимуть, ніби нічого не сталось
і вітру оголені вщент таємниці
зникатимуть в мороці сонних кварталів,

і сонця холодний невиспаний дотик
уранці пробудить промерзле повітря –
усе, в що ми ревно не вірили доти
ударить, неначе загострене вістря

між очі. І всі попередні пророцтва,
що хтось там когось не повинен торкатись,
усі ці угоди, союзи й свідоцтва,
якими так зручно було прикриватись

від зайвих питань, необхідності рішень,
від снігу, від вітру, від тиші, від грому –
усе це на шальках нервових закінчень
ні грама ваги не залишить потому.

Бо лиш в листопаді оголений простір
настільки, що вкутано в куртку обличчя.
І навіть цього виглядає недосить,
щоби заховатись від того, що кличе,

бо в жодному разі нам цього не треба,
бо в жодному разі на добре не вийде,
бо в сизих світанках похмурого неба
сповзатимуть давні образи і кривди,

бо доки не станеться мертвої втрати,
докИ на ребро не постане питання –
нам тільки й залишилось ждати й плекати
нічим не підкріплені сподівання,

які досі гріються червнем чи липнем,
солодким вином і гірким шоколадом,
і навіть, коли все на світі вже звикне –
вони не погодяться з цим листопадом.

Їх крики – безмовні потріскані губи –
ще будуть вчуватись у диких прокльонах
і те відчуття, що хтось когось не любить
розчиниться десь у плацкартних вагонах,

які вивозитимуть чортові дати
і різний непотріб з-під наших емоцій;
все те, що не вийшло нам запам*ятати,
все те, чим для нас закінчилася осінь.

І стислі похмурі притоптані ранки
скрапатимуть вогкістю бурого моху,
і в вікнах прокурені твої фіранки
ловитимуть цю безперервну вологу.

І трохи смачнішими стануть вечері,
і трохи нудніше спливатимуть будні,
і нам доведеться ставати у чергу,
хлебтати чаї і чекати на грудень.

30.11-12.12.2014
автор: Назар Розлуцький

Коли листопад увійде в цю державу...