Наталя Дворнік – Втома

Хочу зникнути, хочу більше не бути,
Просочитись піском крізь пальці твоєї долоні,
Й по піщині, щоб ніхто не помітив, тонути,
Приставляючи холод заліза до скроні.

Хочу бути забутою! Я так хочу самотності!
Ти знаєш, як слабну я від власної сили?
Я забула давно який запах у днів безтурботності,
Мені тяжко тягти за спиною переламані крила!

Я втомилась від звуків власного імені.
Я ненавиджу пам”ять свою за її довговічність!
Я так довго дивилась, як помирають істини промені,
Що знаю тепер, як жеврі́є у душах людських прозаїчність.

Я так довго йшла в нікуди, так пильно вдивлялась,
Що повіки сьогодні залиті кайданним свинцем.
Зіниці побілені – їх колір і жар у полоні зостались.
У полоні бажань стати слабшому духом надійним плечем.

З мене сили всі випито, я не бачу у темряві.
Не тримай і не змушуй гратись в щасливе життя!
Розсипай же мене, і нарешті я стану піщиною в куряві.
Я полину туди, звідки нарешті нема вороття!!!

автор: Наталя Дворнік

Втома