Наталя Дворнік – Сонце без неба

Там, де ми боронили себе від сторонніх очей,
Там, де кисень був зайвим для дихання серцем,
Там, де горіло багаття наших останніх ночей,
Де шепіт лишився освяченим місячним окрайцем.

Там, де в твоїх руках я захлиналась від бажань,
Де губи розпухли від твоїх скоро останніх цілунків,
Де готова була розчинитись в тобі без вагань,
Там ти лишив мене на поталу голодних розлючених ранків.

Ранки хміліють. Ранки кров мою п”ють наче воду.
А сяйво світанку нагадує знов, що без тебе.
Замість тебе сонце цілує, не питаючи згоди.
А знаєш, я теж наче сонце, тільки без неба!

автор: Наталя Дворнік

Сонце без неба