Настя Карпенко – Я не буду першою і не буду останньою…

Я не буду першою і не буду останньою,
хто напише про ці зрадливі вокзали.
Хтось чекатиме вічно – не дочекається,
хтось поїде назавжди – назад не вертаючись.

Я не стану складати історій ліричних
про кохання і муки розлуки тривалої.
Не шукатиму їх в громадян пересічних,
бо вони поховались в залізних тамбурах.

Я стоятиму на пероні тихо й понуро,
буду заздрити всім, хто їде до Львова.
І жебрак старий, брудний та похмурий
вимагатиме дріб’язку знову і знову.

Мої нерви здригатимуться, позбувшись спокою,
і тремтітимуть руки, коліна, повіки,
коли поїзд, мов хвиля, накриє колію
і заглушить довкола все вереском й писком.

Потону в океані різних облич,
що сміються, ридають і знов утішаються.
Я напишу про все те схиблений вірш,
що слова вередують у нім і пручаються.

А люди стрічаються, потім прощаються.
Обіцяють дзвонити й листи надсилати.
І життя по колу синхронно вертається.
Лиш би чекали листів адресати.

автор: Настя Карпенко