Настя Карпенко – Я не буду першою і не буду останньою…
Я не буду першою і не буду останньою,
хто напише про ці зрадливі вокзали.
Хтось чекатиме вічно – не дочекається,
хтось поїде назавжди – назад не вертаючись.
Я не стану складати історій ліричних
про кохання і муки розлуки тривалої.
Не шукатиму їх в громадян пересічних,
бо вони поховались в залізних тамбурах.
Я стоятиму на пероні тихо й понуро,
буду заздрити всім, хто їде до Львова.
І жебрак старий, брудний та похмурий
вимагатиме дріб’язку знову і знову.
Мої нерви здригатимуться, позбувшись спокою,
і тремтітимуть руки, коліна, повіки,
коли поїзд, мов хвиля, накриє колію
і заглушить довкола все вереском й писком.
Потону в океані різних облич,
що сміються, ридають і знов утішаються.
Я напишу про все те схиблений вірш,
що слова вередують у нім і пручаються.
А люди стрічаються, потім прощаються.
Обіцяють дзвонити й листи надсилати.
І життя по колу синхронно вертається.
Лиш би чекали листів адресати.
автор: Настя Карпенко