Надя Ковалюк – Зустрітись знову – сотні є шляхів…

Зустрітись знову – сотні є шляхів,
та серце, мАбуть, знало найкоротші.
Не треба… не шукай потрібних слів,
вони не скажуть те, що скажуть очі.

Нас випадок закинув ніби в сон,
як кораблі кидає шторм на сушу.
Запалимо зі спогадів вогонь?
Якщо не згоримо – зігрієм душу.

Не думай, не сльоза тече з-під вій,
це просто в око впала порошинка,
а може, ще одна з моїх надій
розтанула в очах, немов сніжинка.

Тебе не звинувачую ні в чім,
ми всі живемо так, як вмієм жити,
ну а любов – крихка, як крила бджіл
тоді, коли вирує лютий вітер.

Всміхнися! Сум тобі не до лиця,
бо й так від бід у світі стало тісно,
мабУть тому, що всі людські серця –
це сховище давно забутих істин.

А вітер батогАми час жене,
на серці натираючи мозолі…
Ти завтра вже обІймеш не мене,
я завтра вже прокинусь не з тобою.

Просіється цей день крізь сито літ,
і відболить, як тимчасовий нежить.
Не нами був придуманий цей світ,
тому так мало в нім від нас залежить.

автор: Надя Ковалюк