Надя Ковалюк – Журилось сонце – жовтощокий сонях…

Журилось сонце – жовтощокий сонях
у павутинні, сплетенім із хмар.
Я так хотіла у твоїх долонях
журбу сховати, але ти – мовчав.

Зірки з’являлись – немовлята ночі,
від доторку її чарівних крил.
Я почуття, мов зорі,непорочні
просила вберегти, а ти – губив.

Ковтала сльози – для душі пігулки,
невольним птахом бився в грудях пульс.
В твоїх руках шукала я притулку,
просила врятувати, – відвернувсь.

А доля пригощала самотою,
наповнюючи келих до країв.
Я ладна була дихати тобою,
я так хотіла, ти ж-бо – не хотів.

Але віршами душу воскресила
моя, найблагородніша із Муз.
Я відреклась від тебе, розлюбила…
І – дивно, ти до мене повернувсь.

Не жаль, що не гортатиму ніколи
твоїх зізнань – пожовклих сторінок,
а жаль, що від квітучої любові
до нищівної ненависті – крок…

автор: Надя Ковалюк