Надя Ковалюк – Я ще люблю… О Боже! Як же так?

Я ще люблю… О Боже! Як же так?
Минуло сто ночей і стільки ж ранків,
як розлетілись мрії по кутках
і розкололось небо на уламки.
А я люблю… На грані, на краю,
усупереч собі і всьому світу,
як немовля, в руках любов несу,
не знаючи, куди її подіти…

Між нами – кілометри сліз і слів
і стіни безкінечного мовчання,
а Він все топче стежку моїх снів
холодними осінніми ночами.
Чомусь мій ангел доторком крила
не врятував від цього божевілля –
пройшовши довгий путь свого життя,
любити так – без права на надію…

Замиготять, минуть холодні дні,
які давно вже стали близнюками,
Він знову увірветься уві сні
й зігріє пальці теплими губами…

І як Він там? У небі? На краю?
Бо відчуваю, що не став щасливим.
Невже я так Його й не розлюблю?!
Скажи мені, мій ангеле безкрилий…

автор: Надя Ковалюк

Я ще люблю... О Боже! Як же так?