Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка…

Все місто ніч обвила, мов гадюка
й жадАна тиша в жилах потекла.
Я чашами до тебе тягну руки,
налий мені душевного тепла.

З роками відчуваю в нім нестачу,
недопалками гасячи думки,
що лиш тоді,коли тебе не бачу –
здаються дні тривалістю в роки…

А верби гублять в травах листя-сльози,
як гублять люди відданість сердець;
хай каже хтось,що нам не по дорозі,
ми обійдем дорогу навпростець.

Незайманий словами свідок-вітер
жене хвилини,як бджолиний рій,
нехай він не розкаже всьому світу,
що ти, як і раніше, тільки мій.

Години… дні… роки… десятиліття
зникають, наче кола на воді,
і знаєш – нещасливий той у світі,
хто молодість втопив у самоті.

Тож пиймо один одного ковтками,
бо все мине, зітліє й відгорить,
бо Як би ми у неба не благали –
життя – це сон, тривалістю у мить.

автор: Надя Ковалюк

Все місто ніч обвила, мов гадюка