Надя Ковалюк – Ти знаєш, мам…

Ти знаєш, мам… Любов для мене – сіль,
розріджена дощем і тихим болем,
вона в долонях, як бджолиний рій,
що вабить медом, а насправді – коле…
Вдягала з Ним намисто із зірок,
крильми любові пеленала небо.
До щастя, мамо,впала я за крок,
за мить єдину до воріт Едему.

Якби хтось знав,де саме упаде –
стояв би,як приречений, на місці.
Не все в житті залежить від людей,
упевнена я на відсотків двісті.
Скажи мені,матусю!Мамо!Мам!
Чому слизькою стала нам дорога?
Чому так сталось,що ні Він,ні я
не заслужили долі перед Богом?

Вже пізно проклинати нам любов,
заламуючи руки за плечима.
Цей світ,де зуб – за зуб і кров – за кров
знаходить зАвжди сто одну причину,
щоб душу перетерти в порошок
і поховати під зіпрілим листям,
щоб не знайти свою серед зірок,
яка була до сліз потрібна, дійсно…

І поступився болю лікар-час,
і рвані рани надто вже глибокі,
і серце далі б’ється через раз,
коли передчуває його кроки.
Ти знаєш, мам… Цей біль – на все життя,
бо навіть на межі до того світу
лише Його шукатиме душа,
щоб розділити з Ним останні миті…

Крильми любові пеленати небо,
за мить єдину до воріт Едему…

автор: Надя Ковалюк

Ти знаєш, мам...