Надя Ковалюк – Цілує вітер травам довгі коси…

Цілує вітер травам довгі коси,
Збираючи їх вранішню росу…
Невдячна доля…Кожному підносить
За все рахунок і свою ціну.

Буває важко в собі біль носити,
Зав’язуючи в вузлик почуття…
Я йшла до тебе, як по лезу бритви,
Як журавель до рідного гнізда.

Я не вагалась, хоч боліло в тілі
І каркали ворони звідусіль.
Босоніж по розпеченім вугіллі,
Босоніж по розтрощеному склі.

Ти так мене любив – як люблять осінь
У розмаїтті запахів і трав.
Ти – наче вітер – цілував волосся.
Хороший мій, ти так мене кохав.

Ти був моїм щасливим зорепадом,
Яскравим і єдиним у житті.
А виявивсь – звичайним листопадом,
Яких буває безліч на землі.

Ну що ж…Невдячна доля…Світ ілюзій.
Розвіює любов,неначе дим.
Коханих перетворює у друзів,
А некоханих – навіть у дружин…

Навпомацки, крізь ночі павутиння
Тепер до снів моїх ти не підходь.
Любов до тебе – то моя провина…
А ти…А ти…Храни тебе Господь!

автор: Надя Ковалюк