Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон…

То був не сон, клянусь тобі, не сон –
Я бачила душею, не очима,
Як поспіхом щури ішли на трон
І по-ново́му жити всіх учили.

Мій берег Мрій став берегом Золи́.
Там схожі на уламки Атлантиди,
Безкрилі чорні лебеді пливли
Й прощались, замість того, щоб любити.

І замість снігу – тінню з висоти
Дивився во́рон поглядом Ере́ба,
І замість жита вздовж полів – хрести
І темнота. А так хотілось неба.

Брехали судді, гнулись вівтарі,
До Юності на гріб вклоняла квіти
З незнаним болем Старість матерів,
Коли хотілось жити, просто жити.

І замість білих суконь – чорний шовк
На березі Золи́ вдягала жінка,
В той час, коли на березі Зірок
Так солодко комусь кричали: «Гірко!»

То був не сон, клянусь, а навпаки.
Мій берег Мрій стогнав від сліз і кро́ві…
І так безпечно сяяли зірки
Десь там над златоглавою Москвою.

автор: Надя Ковалюк

 То був не сон, клянусь тобі, не сон...