Надя Ковалюк – Терпи, малА…

Терпи, малА, бо що для інших просто –
для тебе завжди складно, як на зло.
Ти мала звичку з ним іти наосліп
дорогою, якої не було.

Змирись, малА, сама у всьому винна,
несла на крилах мрії до висот,
озвучувала пісню лебедину
і не вгадала жодної із нот.

Забудь, малА, той час(якщо можливо),
який в тобі так глибоко засів:
як віхола життєва закрутила
між небом і землею двох птахів.

Ту мить, що бУла серцем пережита,
що пам’ятаєш майже до дрібниць:
з небесних далей снігом серед літа
летіло пір’я гордих білих птиць.

Як вітер тИснув холодом під ребра
і навіть ніч була смоли чорніш.
Коли ламалось навпіл ваше небо –
то виливався біль в твій перший вірш.

Пиши, малА, останнім пір’ям з крилець,
якщо чорнило капатиме з рук,
бо ти вже не забудеш, як розбилась
об гострий камінь берега Розлук.

автор: Надя Ковалюк

Терпи, малА