Надя Ковалюк – Синьоокий малюк, ангеля білолице…

Синьоокий малюк, ангеля білолице,
своїй мамі щовечора пише листа,
і не знають ці очі, не відає серце,
що колись непотрібним для неї він став.

Запорошений снігом, дитячий будинок…
Тут втрачають слова своє значення й суть,
коли руки простягує кожна дитина
й щиро вірить у те, що її заберуть.

За вікном колискову співають їм птАхи,
а обіймами служить холодна стіна,
на плечАх худорлявих – поношені лахи,-
не знайшлося цим дітям у сім’ях тепла.

Не застелить ніколи матуся їм постіль,
не розкаже їм казку про звірів чуднИх,
не зберуться у дім в день народження гості,-
ці маленькі дрібниці, на жаль, не для них…

Де початок бере ця гірка неминучість,
що таїться в глибоких дитячих очах?
Ким призначена їхня немислима участь –
все життя біль сирітства носити в серцях?

Десь голосить малюк, і щось рветься у грудях,-
ці покинуті ангели… в чім їх гріхи?
Ми так часто в житті помиляємось в людях,
дуже жаль, що і діти для нас – помилки…

Де початок бере синя даль того неба,
що розгойдує вічність на крилах вітрів?
У дитячих очах… якщо бачив хто-недуть
тих дітей, що не знають своїх матерів.

автор: Надя Ковалюк

Синьоокий малюк, ангеля білолице