Стихає біль…Не б’ють вже по руках
жалі за тим,чого не буде з нами,
лиш спогадів стежки у споришах
у снах ще топчу босими ногами.
Та й це мине…В житті минає все:
і смутку мить,і розпачу хвилини.
І час колись безслідно замете
ту стежку,що зробила нас чужими.
Ну що тут вдієш? Скільки наших мрій
зимовим сном порине у безодню,
і ти мене забудеш…Боже мій!
Чому в житті все так безповоротно?
Все те,що не сказати на словах –
на дно душі лягло мені рядками.
Я буду! Чуєш? Білим цвітом в снах
до скронь твоїх торкатися віршАми.
І хай моє ім”я ніколи більш
з душі твоєї пам’яттю не стреться,
бо кожен мною вистражданий вірш –
зіткАний із нитОк палкого серця…
Відчуй усі крапкИ мої і коми…
Відчуй…і не забудь мене ніколи…
автор: Надя Ковалюк
