Надя Ковалюк – Скільки крику буває у тиші…

Скільки крику буває у тиші,
скільки слів і думок у мовчанні,
коли знаєш ні більше,ні менше,
а кінцівку в своєму романі…

Ця любов зігрівала нам пальці,
і тому не шкодую й не каюсь:
серед сотень відомих вакансій
в цім житті ти для мене – коханець.

Перемелиться все, перетреться,
ця любов була взята на пробу,
і в твоєму великому серці
хтось накреслить маршрути додому.

І підеш ти,закутавшись в осінь,
проклинаючи власне безсилля,
бо вона повернутися просить,
хоч колись розлучитись просила.

І від слів: “Ти забудь ту повію!”
ти відчуєш, як тріскають жили.
Та змирись, бо інакше не вміє
воювати за щастя дружина.

І не думай, що станеться з нами,
хоч не раз ще ночами завиєм.
Та хто зна? Може й легше нам стане,
що не кинуто зашморг на шию.

В королівстві життєвих реалій,
в переходах вокзалів і станцій –
ми не перші і ми не останні
зіштовхнулись зі словом “коханці”.

І скрипітимуть дні під ногами,
перемелиться все, перетреться…
Хто любив – той носитиме шрами
у своєму великому серці…

автор: Надя Ковалюк

Скільки крику буває у тиші...