Ще пам’ять минулі обрАзи колише,
та я не шукаю вбиваючих слів –
вони найколючіші і найстрашніші,
коли вимовляє їх той, хто любив.
Я знаю слова – смертоноснії стріли,
що замість мішеней влучають в серця,
злітають із вуст, обпікаючи тіло,
надовго, можливо й на ціле життя.
Я знаю і ті – вітрюгани скажені,
що здатні усе зруйнувати за мить;
я можу наповнити ними кишені
й жбурнути у душу твою – хай болить!
Я знаю слова – невщухаючі зливи,
що гасять пожежу в гарячих серцях,
від них ти відчуєш себе нещасливим.
Хай скаже хтось інший їх, тільки не я!
Навіщо слова,що під ребрами тиснуть?
Невже я платитиму болем за біль?
Немає резону вбивати навмисно
людину, яку так безмежно любив…
Я просто мовчала – ні менше, ні більше,
втопивши слова у найглибшім з морів…
Сказав ти мені,заглядаючи в вічі:
“Ти знаєш…Мовчання – страшніше від слів…”
Я просто пішла, не промовивши слова,
сховавши нездІйснене вбивство під плащ.
Мене проводжала зоря вечорова,
І тихе, далеке відлуння – ПРОБАЧ…
автор: Надя Ковалюк
