Питаєш, чи сумую за тобою?
Скажу, що ні, та це така брехня…
Без тебе почуваюсь сиротою
в цім світі – де б і з ким я не була.
Все, як раніше – я завждИ весела,
сама для себе прокладаю шлях,
розгладжую нерівності життєві,-
Та кожен крок вперед – як два назад.
Це відчуття: коли ти бачиш мрію,
але звертаєш в інший поворот,
розчавлюєш підошвами надію,
і відчай розриває твою плоть…
Як тільки ніч накриє сонне місто –
вовчицею я вию до небес,
бо відчуваю знов своє сирітство.
І хоч я з іншим – я без тебе,без…
Він – вірний вовк, але з чужої зграї,
який колись на бік мій перейшов.
Та знав би ти, як боляче буває
з чужих долонь приймати ту любов…
Напевно, потонув колись у бурю
моєї долі білий пароплав…
А ти іще питаєш, чи сумую…
Якби ти знав… Якби ти тільки знав…
автор: Надя Ковалюк
