Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя.

Прощавай… Не на мить… а на ціле життя.
Застигають секунди на кінчиках пальців,
і під рясою ночі, як серцебиття –
розминаються потяги наших двох станцій.

І остання сльоза, як останній листок
опадає… і в серце тече мимоволі.
Не зашкодить сьогодні і рому ковток,
бо тепер не змінити вже розкладу долі.

Скоро зайвими стануть всі вІрші й слова,
голка часу зашиє роз”ятрені рани,
все,що сказано бУло – розділить на два,
і на вічність одну ми мудрішими станем.

І нічого не зміниться, тільки колись
у нічній тишині щось заниє між ребер –
то болить так душа, що здіймалася ввись,
і ніколи крильми не торкнулась до неба.

Хтось дорогу до зір прокладе замість нас,
і немає у цім ні причин, ані винних.
Скаженіло прокручує стрілками час,
а ми ловимо миті… секунди… хвилини…

І стукоче мій потяг по кОлії днів,
і тісняться роки в причіпному вагоні.
Не існує на світі ні вІршів, ні слів,
щоб відчув ти, як порожньо в серці сьогодні.

автор: Надя Ковалюк

Прощавай... Не на мить... а на ціле життя.