Ну от і все, хороший мій… Іди!
В моїм житті ти був всього лиш гостем,
усі ми по природі, як вовки –
тікаємо, якщо затІсний простір.
Ти знаєш – я не втримую людей,
бо що минуло – те вже не воскресне,
хто має йти – той все одно піде,
закутавшись у куряву словесну.
Ти знаєш, мій хороший… Щастя – мить,
така коротка, навіть невідчутна;
пройшла вона, та аж тепер болить,
на грані між минулим і майбутнім.
Іди, не озираючись, крізь біль
й обставини, які від нас сильніші,
у потаємних схованках душі
ти все одно залишишся найближчим.
Без тебе ніч не зміниться на день
і в лексиконі слів не стане більше,
лише душа одвічним міражем
блукатиме до скону в моїх вІршах.
Ну от і все, хороший мій… Дивись,
ти бачиш тінь на стоптаній дорозі?
Копійка-доля покотилась вниз
і зупинилась на чужім порозі…
автор: Надя Ковалюк
