Не згадуй про мене,не смій…
Не дай мені знову відчути
Той втрачений рай…ти не мій…
Чужий, але ще не забутий.
Не згадуй,бо досі болить…
На серці і так одні лати…
Чому так буває: лиш ” мить”,
Коли так хотілось ” назавжди”?
Чим далі – черствіє душа
І часто німіють долоні.
Здається – кругом мерзлота
І сльози – занадто солоні.
Свій відчай стиснувши в кулак-
Я губи кусаю до крові…
Не так я хотіла…не так…
Та вже розподілено ролі.
Життєва стрімка карусель
Несе нас в нестримнім потоці.
Коли ж ми втрачаєм людей-
Нестерпно нам в лівому боці…
Не згадуй про мене…облиш…
Я б – також…якби моя воля…
Чому ж ти так довго болиш?
Недоля моя ти…недоля…
автор: Надя Ковалюк