Надя Ковалюк – Не стеліться так низько

Не стеліться так низько,
тумани, тумани,
бо земля від вогню затерпає й пече.
Ви обвийте її, наче рани бинтами,
ви журбу її вибіліть сивим дощем…

Не замружуй байдужих очей,
світе, світе –
стоголоссям вітрів ця стражденна земля,
у долонях гойдаючи вимерзлі квіти,
проводжає до сонця синів-янголят…

Не влучайте у юну весну,
кулі, кулі,
не вплітайте у мамині коси біду –
вам не знати, як сивій зозулі бракує
білоцвіту на зрубаній вишні в саду…

Не тулися з плачем до вікна,
мамо, мамо –
ця земля, що витримує спалахи й грім,
ніби ві́ддана жінка, але не відда́на –
своє небо схиляє над сином твоїм.

автор: Надя Ковалюк

Не стеліться так низько