Не питайте, чому я заміни йому не знайшла…
Сонний місяць тремтить у холодній небесній колибі,
і лягають сніги – моя перша без нього зима.
І я знову сама. Бо самотність – не вирок, а вибір.
Я вдихаю ці ночі, не знаючи кольору снів
і ковтаю цю тишу, як сповідь святу і таємну.
Тільки той не втонув в цьому світі примар і брехні,
хто ще віру плекає у чисте, крихке і взаємне.
Не питайте, чому… Я цей біль подолаю колись.
І не лізьте у душу… Я просто зализую рани.
МАбуть, краще вовчицею змерзлою вити увись,
аніж кішкою ніжитись в теплих руках… не коханих…
автор: Надя Ковалюк
