Надя Ковалюк – Крапнув вечір в долоню сріблястим дощем…

Крапнув вечір в долоню сріблястим дощем –
вже давно не зима, й ще далеко не літо.
Поговорим, мій друже, про те і про се,
ти сьогодні сумний й по тобІ це помітно…
Ні за чим не сумуй, і не плач ні за чим!
Бо життя нас невпинно кружляє по колу,
і якщо жалкувати – то тільки за тим,
що літА відлітають, як в небо сокОли.

Мудрий час не лікує, а відлік веде,
і рокИ не сховаєш, як гроші, в кишеню;
нам судилось втрачати найближчих людей,
ейфорія буває хіба що в Єдемі.
Тож не бійся ніколи спіткань і невдач –
краще раз налякатись, ніж вічно боятись.
Не жалкуй, що нездійснено мрії й не плач –
те, що молодість може – те знає лиш старість.

Тільки чиста вода віддзеркалює дно –
краще в морі тони, ніж живи в калабані,
й не сльозися за тим, що тобі не дано –
краще з люблячим ввись, ніж в болото з коханим.
Хто тебе покидає – за тими не плач,
не випрошуй любов і любити не змушуй!
Світ сучасних відносин крихкий, як калач,
тож даруючи тіло – даруй і всю душу!

Не дивися на інших, у тебе свій шлях,
що давно,ще до нас, був призначений Богом,
на людських незбагненних життєвих полях
кОмусь цвіт дістається, а кОмусь – полова.
І нічого не вдієш… це зветься життям
і воно нам дається лиш раз, а не двічі,
й незнаннЯ може бути ціннішим від знань,
і хвилина буває мудріша, ніж вічність…

Бережи… ПрислухАйся до серцебиття…
Й на Землі не люби, не цінуй так нікого,
як людей, хто в останні хвилини життя
буде Богу молитись за тебе одного…

автор: Надя Ковалюк

Крапнув вечір в долоню сріблястим дощем...