Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я

Коли до вікон примоститься надвечір’я
Й народиться найперша із зірок,
Ти заплети мені мереживом надію
В квітучий, оксамитовий вінок.

І поцілунками осип гаряче тіло,
Немов багряним листям восени.
Свої зізнання – з обережністю, невміло
Мені в коліна ніжно поклади.

Заворожи мене солодкими губами,
П’янкими, як троянди пелюстки.
Увесь наш простір оповитий почуттями
Нестримної взаємної жаги.

В твої долоні помістились мої мрії,
Свої ж – у мої коси заплети.
Мені відмовитись від тебе – божевілля,
Бо так кохати вмієш тільки ти.

І задзвенять серця акордами любові,
І порідняться душі, як в раю,
І наша карта гладко ляже у долоні,
Бо ми з тобою створимо сім’ю.

автор: Надя Ковалюк

Коли до вікон примоститься надвечір"я