В моїй голові ламаються стіни –
Котрась із думок вимагає площі.
З мігрені народжуюсь, наче з піни.
Штормить у скронях з німої злості.
Прикласти лід чи холодне лезо –
Навряд допоможе приспати втому.
Душа – мов кошик старої одежі,
Я ладна залізти й заснути в ньому.
Насип порошку для прання побільше,
Нехай відмокають мої неврози.
Мед і відвар із чорної вільхи,
Поменше Сартра, побільше – глюкози.
Уламки стін в голові поскладаю.
Багато простору – це ж на краще?
Спітнілим долоням долию ще чаю.
Синдром ВСД чи осінь пропаща?
автор: Мирослава Черній
