Михайло Плосковітов – Вишнею

За літом коротким все глибше синішають далі,
Над маковим цвітом затихли сюїти джмелів,
Оздоблені в золото, перші свої медалі
На груди широкі ясен статечний одів.

І топчуться дні на обвітрених спекою мітлах,
В підкачаних аж до колінець дитячих штанцях,
Так дивно – за літо – удруге вишня розквітла,
І мов нареченій світлість їй так до лиця.

То часто буває: тебе віднаходжу у віршах
Чужих, бо про тебе, здається, все рідше пишу,
У них ти для мене чи неповторна, чи інша?
А я втратив шарм, позбувся свого куражу .

А правду говорять любов не стає колишньою ?
А завше вливається в осінь листком золотим ?…
Так хочеться часом стати чиєюсь вишнею,
Щоб хоч під зиму, під зиму ще раз…зацвісти.

автор: Михайло Плосковітов

Вишнею