Михайло Кишкань – Найсвітлішому почуттю…

Слухай, приходь до мене опівдні.
Я буду там, де ми вперше разом
рилися словом в своєму спідньому,
ставили в фас образи.

Знаю, не кликав. Пробач, що кличу
криком забутого на зупинці
крайнім трамваєм. Удар в обличчя,
хочеш, заїдь по пиці.

Стрибай до мене у павутиння,
сноване тим, хто не вмів кохати.
Тільки щоб ти, а не твої тіні,
їх було забагато.

Я на слова, як ніколи, бідний.
Ще вісім слів і, повір, змовкаю:
знаєш, приходь до мене опівдні –
тіні в цей час зникають.

автор: Михайло Кишкань

Найсвітлішому почуттю...