Сім зірок — сім надій, сім побачень
Щедра доля з барвінками в’є;
Перша з них, що найкраща, і плаче,
Це — кохання безвісне моє.
Інші дві, що палають на сході
Жовтим листям в осіннім краю, —
Діточки, що не прибрані ходять
І чекають на ласку мою.
А четверта і п’ята — не зорі,
То душа, що схолола в льоду,
Розіп’ята на стінах в соборі,
Я їй місця в житті не знайду.
Шоста зірка — це мати-калина
На горі серед степу стоїть;
Коли бачу — до матінки лину
І живу там, щасливий, хоч мить.
Сьома зірка — зоря України,
Що у променях ранку встає,
Й у хвилини безсилля, як сину,
Мені гідність і віру дає.
автор: Борис Гуцало