Ольга Анцибор – Носелівській «Полісяночці»

Подруги мої – пташки співочі,
Голоси – натягнута струна,
Про кохання, про жалі дівочі,
Лине пісня, ніжна як весна.

Про село далеке і про матір,
Що живе у тім селі сама,
Про біленькі українські хати,
І що скроні вкрила вже зима.

Про кохану неньку-Україну,
Про її простори і поля,
Як життя проноситься невпинно,
Як буяє зеленню земля.

Душі ваші – золоті криниці,
Срібні голоси – добра сини,
То ж співайте вічно чарівниці,
Не зими чекайте, а весни.

Прославляйте край наш калиновий,
Мову солов’їну і дзвінку,
Батьківщину милу барвінкову,
Наче юну дівчину в вінку.