Ольга Анцибор – Невезуча

Я, як та жінка з пісні, – невезуча,
Не таланить мені в житті і край,
І навіть там переді мною круча,
Де іншим зір милує водограй.

Везунчики життям простують легко
І без зусиль злітають до висот.
А на моїх дорогах хащі й пекло,
А на мої стежках поріс осот.

Я продираюсь крізь колючі терни
І гору все ніяк не обійду.
Коли ж моя дорога з лиха зверне,
Коли переживу тяжку біду?

Та я не скаржусь, я життю радію,
Я й досі невиправний оптиміст.
Живу любов’ю я і палко мрію,
Що між серцями побудую міст.

А ще я Богу дякую за щирість,
За зустрічі з прекрасними людьми,
У цьому мій талан і Божа милість,
Господь нагородив мене крильми.

На крилах цих я в світ чудовий лину,
Оспівую кохання і красу,
Хай доля нелегка, та я невпинно
Поезією радість всім несу.

Меню