Людмила Григоренко – Коли весна прийде…

Пригріло сонце якось, немов зимі кінець,
Немов весна прийшла серед негоди…
Грів спину на даху старезний горобець
І не зважав на вибрики природи.

«Оце прийшла Весна?»- злякавши криком враз
Горобчик молодий його спитався:
«Ви ж бачили її живете ж довгий час…»
Старезний горобець заусміхався:

«Я розкажу тобі та ти і сам малий
Відчуєш її теплий погляд ніжний,
Буде плисти в квітках корабель весняний,
Водою стане килим білосніжний…

Коли Весна прийде то кригу на річках
Розтрощить на малесенькі частини,
Вернеться з чужини малий, великий птах
Ведучи за собою всю родину.

Оце ще не Весна, коли вона прийде,
Будуть пташки весняночки співати,
І сотнями струмків земля аж загуде,
Розпрямлять віти сонні деревцята.

Все цвітом зацвіте, заграє, забринить,
Весна волосся сонячне розкине,
Усі закутки вмить теплом заполонить –
Відступиться зима і нас покине…

Ти ж хлопче помиливсь, це сонечко ясне
Пробилось промінцями з небокраю,
Бо ж писарем воно, працює у Весни
І звісточки приємні відправляє…

А пише нам Весна з любов’ю у листі
Чи може SMS … Ох світ сучасний…
Сорока слово в слово принесла на хвості –
Не забарюсь… Чекайте… Буду вчасно!»