Інколи, я любила слухати його перед сном,
часто він вмощувався поруч з гітарою.
Ми пили на диво, напівсолодке столове вино
і вважалися напрочуд гарною парою.
Отак проходили наші сумісні вечори.
Я часто їх забувала, і знову знаходила,
тим часом почали відключатись всі оператори,
залишали для нас стаціонарні телефони
і заводили, внутрішні стрілки обривались ночами,
вогка земля осипалася з-під наших ніг.
Я кликала, вигукувала його ім’я, кохала безтямно
і він кохав мене, як хотів, і як тільки міг,
як дозволяло йому шляхетне походження.
Джонні був хлопчик показний, красивий, і дужий,
любив Бельгію, Краків, та Україну від народження,
коли я ревнувала до всіх закордонних друзів.
Коли почалися всі ці неспокійні війни і битви,
я малювала плакати, а він стояв перед барикадами,
я зрозуміла, як це насправді віддавати і любити
зараз, а не потім сумувати і згадувати,
але тоді крізь сон я чула його голос, гітарний спів,
від дотиків в моїй руці розливалось щось млосне і гідне,
говорилося наче в тумані, чи хтось Вищий мені шепотів,
що повернувся мій героїчний Джонні, мій рідний.
березень, 2014
автор: Мілена Вітровська
