Маяковський Володимир – Лілічко!

Лиличка!
Вместо письма

Дым табачный воздух выел.
Комната —
глава в крученыховском * аде.
Вспомни —
за этим окном
впервые
руки твои, исступленный, гладил.
Сегодня сидишь вот,
сердце в железе.
День еще —
выгонишь,
может быть, изругав.
В мутной передней долго не влезет
сломанная дрожью рука в рукав.
Выбегу,
тело в улицу брошу я.
Дикий,
обезумлюсь,
отчаяньем иссечась.
Не надо этого,
дорогая,
хорошая,
дай простимся сейчас.

Все равно
любовь моя —
тяжкая гиря ведь —
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
горечь обиженных жалоб.
Если быка трудом уморят —
он уйдет,
разляжется в холодных водах.

Кроме любви твоей,
мне
нету моря,
а у любви твоей и плачем
не вымолишь отдых.
Захочет покоя уставший слон —
царственный ляжет
в опожаренном песке.
Кроме любви твоей,
мне
нету солнца,
а я и не знаю, где ты и с кем.
Если б так поэта измучила,
он
любимую на деньги б и славу
выменял,
а мне
ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
И в пролет не брошусь,
И не выпью яда,
и курок не смогу над виском
нажать.
Надо мною,
кроме твоего взгляда,
не властно лезвие ни одного ножа.
Завтра забудешь,
что тебя короновал,
Что душу цветущую любовью выжег,
и суетных дней взметенный карнавал
растреплет страницы моих книжек…
Слов моих сухие листья ли
заставят остановиться,
жадно дыша?

Дай хоть
последней нежностью выстелить
твой уходящий шаг.

26 мая 1916 г.
Петроград

Лілічко!
Замість листа

Дим тютюновий повітря виїв.
Кімната —
крученихівського * пекла уривок.
Згадай-но —
за цим вікном
уперше
руки твої, нестямний, пестив.
Сьогодні сидиш от,
серце в залізі.
День іще —
виженеш,
висваривши, мабуть.
У тьмяній прихожій ніяк не влізе
зламана дрожем рука в рукав.
Вибіжу,
тіло у вулицю кипу я.
Дикий,
знетямлюсь,
відчаєм посічений.
Не треба цього,
моя люба,
хороша,
попрощаємось зараз.
Все одно —
кохання моє
жорном важким
висить на то бі,
куди б не втікала.
Дозволь же востаннє криком виревти
образи болючі та гіркі мої жалі.
Як віл від праці знеможеться,
він піде,
розляжеться в холодних водах.
Крім кохання твого,
для мене
немає моря,
а в кохання твого й плачем
не вимолиш відпочинку.
Захоче спокою втомлений слон —
величний, ляже в пісок
розжарений.
Крім кохання твого,
для мене
немає сонця,
а я й не знаю, де і з ким ти.
Якби так поета змучила,
він
кохану на гроші і славу б
виміняв,
а для мене
жоден дзвін не на радість,
крім дзвону твого любого імені.
І з вікна не викинусь,
й отрути не вип’ю,
і курок не зможу біля скроні
натиснути.
Наді мною,
крім твого погляду,
лезо жодного ножа не владне.
Завтра забудеш,
що коронував тебе,
що душу квітучу коханням випік,
і суєтних днів звихрена метушня
розшарпає сторінки моїх збірок…
Чи ж слів моїх листя сухе
зупинитися змусить,
жадібно дихаючи?

Дозволь хоча б
останньою ніжністю вистелити
твої затихаючі кроки.

переклад І. В.

* Кручених О. (1886—1968) — поет-футурист, ультралівий новатор віршування; разом з В. Хлєбниковим написав поему «Гра у пеклі» (1912), що вражала читачів напівпародійними фантастичними образами та порушенням логічної послідовності у розвитку сюжету.

cтислі перекази творів світової літератури