Маша Карамнова – Скількох ти впускала в серце, моя синичко?

Скількох ти впускала в серце, моя синичко?
І скільки їх потім нещадно ламали крила.
І скільки ночей під лагідне світло свічки
Ти билась в агонії болю і сльози лила.

Ти вчилась літати, ти вже піднімалась в небо,
Ти сонця торкалася кінчиками волосся.
Ти в кожному з них відчувала таку потребу,
Неначе без них не дихалося б, не жилося.

Скільком, моя пташко, любов ти свою дарувала,
Скільком ти приносила чай у зимові ночі?
І скільки їх потім так легко тебе забували,
Стирали із пам’яті руки твої і очі.

Ти їх всіх пам’ятаєш, усі їх слова і вчинки
Ця пам’ять тебе з’їдає і не жаліє.
І знов зі сльозами в очах б’єш руками в стінку…

Та у спогадів є властивість – вони всі тліють.

І ранком осіннім, синичко, зміцніють крила.
І все буде так, як ти хочеш, так, як і треба.
Ти знайдеш того, хто в руках тебе міцно триматиме,
Й не шукатиме журавля у далекім небі.

автор: Маша Карамнова

Скількох ти впускала в серце, моя синичко?